Ми пам'ятаємо (музей гімназії)
Музей імені Віталія Шкуренка
До 75-річного ювілею школи в одному з її кабінетів створено музей ім. В. Шкуренка, директора Павлоградського механічного заводу, кандидата технічних наук, лауреата Державної премії.
Віталій Шкуренко народився у Дніпропетровську в 1929 році.
Закінчив фізико-технічний факультет Дніпропетровського державного університету.
У 1954 році молодий інженер переступив поріг Південно машинобудівного заводу, де пройшов шлях від пересічного інженера до начальника цеху.
У 1965 році почався павлоградський період талановитого керівника. У 34 роки В. Шкуренко очолив Павлоградський механічний завод. Одним із основних напрямків роботи молодого директора була соціальна сфера. Житловий фонд мікрорайону під час керування В. Шкуренка збільшився у 9 разів: побудовано 7 дитячих комбінатів, спорткомплекс з плавальним басейном, 14 їдалень, музична школа.
Великий внесок зробив завод у будівництво кінотеатру "Мир", будівництві двох шкіл.
Школа в подарунок від шефів ПМЗ одержала телестудію, програвачі, магнітофони на кожен кабінет, обладнання майстерень, неодноразово надавалася допомога бібліотеці в поповненні її художньою літературою. За кожним кабінетом був закріплений цех заводу, який допомагав у ремонті класних кабінетів. І це все завдяки роботі директора.
Музей створений завдяки клопіткій роботі вчителів - ветеранів школи Гомоненко Т.В. і Лупирь К.В. при постійній підтримці адміністрації школи, педагогічного колективу, випускників школи, учнів, батьків.
Запрошуємо всіх бажаючих відвідати музей, у якому ви зможете дізнатися історію школи, ознайомитися з фотоматеріалами, документами, цікавими сторінками творчої діяльності вчителів, досягненнями випускників закладу, поринете у спогади дитинства та юності.
Хлібні картки врятували життя не одній людині.
Одним із найцінніших експонатів музею історії Павлоградської загальноосвітньої школи №4 є хлібні картки. У скрутний післявоєнний час, в умовах тяжкого продовольчого дефіциту, були введені продуктові картки, які нормували гарантовану щоденну потребу у хлібному мінімумі.
Ці картки з'явилися в музеї завдяки пошуковим групам з числа учнів школи під керівництвом досвідчених педагогів Т.В.Гомоненко, Н.О. Теслевої, О.А.Звягінцевої. Вони відвідували жителів мікрорайону, колишніх учителів та учнів. Ретельно збирали спогади людей.
Слід зазначити, що люди з великим розумінням відгукувалися на прохання допомогти у зборі матеріалів, про героїчне минуле, охоче ділилися спогадами й не жалкували речей, які згодом стали експонатами музею.
Вчитель з великим стажем педагогічної практики, талановитий і чуйний педагог Лариса Миколаївна Підгайна передала до музею багато експонатів, а найцінніший з них – хлібні картки 1947 року, які вже стали для них сімейною реліквією. Вона й розказала історію цих карточок. Вони були власністю її бабусі, Катерини В’ячеславівни Альбицької, вчительки німецької мови повоєнних часів. Свого часу ті картки врятували життя не одній людині. Вони прожили не тільки тривале життя, а й здійснювали довгий географічний шлях: селище Вандишки Іванівськой області (Росія), м. Сімферополь (АР Крим), м. Павлоград (Україна). І знайшли своє місце у музеї.
Кравченко Л. О., директор гімназії
